Революція айстр в Угорщині
Після зречення Карла IV Габсбурга корони Угорщини 16 листопада 1918 року прем’єр-міністр Міхай Карої проголосив створення Угорської Демократичної республіки та став її тимчасовим президентом. 11 січня 1919 року він був затверджений на цій посаді офіційно і через два місяці втратив свій пост в результаті проголошення соціал-демократами й комуністами Угорської Радянської республіки.
В останні роки Першої Світової війни в Австро-Угорщині й за її межами активно обговорювалась модель майбутнього устрою країни. Зокрема в Угорському королівстві набула популярність ідея «Дунайської федерації», прихильники якої вважали, що федералізація Угорщини за швейцарським зразком буде оптимальним варіантом для облаштування державності в Центральній Європі через неможливість проведення точних державних кордонів в областях зі змішаним етнічним складом населення.
17 жовтня 1918 року, на наступний день після публікації імператором Карлом I маніфесту про перетворення Австро-Угорщини на федерацію, згідно з яким у всіх національних районах були створені національні ради, парламент Угорщини розірвав особисту унію з Австрією, проголошену в 1867 році, і 27 жовтня регентом Угорщини став австрійський фельдмаршал Йосип Август з угорської гілки Габсбургів. Два дні по тому він відправив у відставку ліберальний уряд Шандора Векерле, призначивши прем’єр-міністром Яноша Хадіка, який протримався на своїй посаді три дні і був усунутий після виступу в парламенті лідера радикальної Партії незалежності графа Міхая Карої, котрий закликав робітників і солдат до повстання для «захисту угорських завоювань від анархії».
Зранку 31 жовтня 1918 року в центрі Будапешта біля королівського палацу став збиратись величезний натовп озброєних людей із айстрами у петлицях, що змусило Йосипа Августа і Яноша Хадіка терміново виїхати з міста і наступного дня імператор Карл I призначив Карої главою уряду. Проте, сформований ним коаліційний кабінет вже був не в змозі зупинити розпад Угорщини: ще 28 жовтня першою на території Австро-Угорщини незалежність проголосила Чехо-Словаччина, наступного дня — Хорватія, і після того як 3 листопада в Падуї Австро-Угорщина підписала принизливі умови перемир’я з країнами Антанти, угорський парламент в надії зберегти цілісність Угорського королівства позбавив цісаря Карла І угорського престолу.
Спроби нового уряду домогтись від країн Антанти більш м’яких умов мирного договору зазнали фіаско, а невдала фінансова політика привела до глибокої економічної кризи та інфляції і 21 березня 1919 року Карої відправив уряд Денеша Берінкеї у відставку. Він доручив формування нового уряду соціал-демократам, котрі пішли на змову з комуністами, створили об’єднану Соціалістичну партію і того ж дня проголосили Угорську Радянську республіку на чолі з комуністом Бела Куном, ліквідувавши пост президента.
Після падіння комуністів у серпні того ж року Угорщина пережила румунську окупацію, два роки білого терору і в серпні 1921 року Карл Габсбург за підтримки Франції здійснив спробу повернути престол Угорщини, проте глава угорської армії адмірал Міклош Хорті, який у 1920 році проголосив відновлення монархії, а себе — регентом Угорського королівства, через загрозу війни з Чехословаччиною і Югославією, відмовив колишньому імператору. Друга спроба Карла IV, здійснена в жовтні того ж року на чолі власної армії, також зазнала невдачі — 19 листопада він був заарештований, переданий військам Антанти, за рішенням якої був висланий на острів Мадейра, де помер 1 квітня 1922 року у віці 35 років.
Міхай Карої після своєї відставки виїхав спочатку до Франції, потім — до Великобританії й повернувся на батьківщину вже після Другої Світової війни — у 1947 році він став послом Угорщини у Франції, Бельгії та Люксембурзі і залишив цей пост через два роки в знак протесту проти комуністичних репресій, які почались у країні. Він помер у Франції і був перепохований в 1962 році на батьківщині, де сьогодні має репутацію політика, з вини якого Угорщина втратила дві третини своєї території.
