Версія для друку
Вівторок, 18 липня 2017 21:20

Дебют молодого русинського поета Міші Чикивді Головна новина

Дебют молодого русинського поета Міші Чикивді
Михаіл Васильович Чикивдя уродився 2 юнія 2000 года у   селі Березникы Свалявського района що на Подкарпатю, у простўй русинськўй сімї.

З діточых годўв увлікає ся самоботнов русинськов культуров». У 2016г выдав свуй першый зборник пўд названієм «Сад русинськой пезії», якый быв красно оціненый не лиш у нас на Подкарпатю, ай похвально спринятый Світовыми русинськыми Обществами.

 

23 квітня 2017 року. Мукачево. Фестиваль "День Русина". Міша Чикивдя отримує посвідчення члена Спілки закарпатських письменників від голови Спілки Михайла Града

Помимо стихўв пише  історичеські очеркы і прозу, собирає і ракашує давні русинські співанкы.  У томуж годови вступає в Свалявськоє районноє Общество Подкарпатськых русинўв, де принимат активноє участіє у ранных заходах.

 

23 квітня 2017 року. Мукачево. Фестиваль "День Русина". Міша Чикивдя отримав почесну грамоту та спеціальний приз імені І. Петровція від Крайового Общества Русинів.

21 апріля 2017 читає свої стихы на Фестивали русинської поезії, якый проходив у Сивлюши за що быв удостоєный  грамотов-подяков од Закарпатського Областного Общества ім. А.Духновича, а 23 апріля  принимає активноє участіє на празнованії Дня русина якый пруйшов у вароши Мукачово, де офіційно быв принятий у Союз русинськых писателю Закарпатя по мимо того пôлучив почесну грамоту і спеціальный приз ім. И.Петровція од Крайового Общества русинўв.

Фото Бобинеца Миколы.

 

16 липня 2017 року. Свалява. На зустрічі русинських активістів Мукачева і Сваляви презентував першу свою збірку віршів "Сад русинськой поезії"

Міша Чикивдя про себе

"Я дуже радый, що словом служу своиму народу. Я заклав уже міцный фундамент, айбо до вершины ищи дуже далеко. Свўй первый стих я написав у 11 рокўв. Вўн вєдно из другым віршом быв напичатаный у українськўй діточій газиті «Казковий вечір». Перві серйозні стихы, почав им писати выд 1 января 2015 рôку. Мўй стих «Славиме Отцюзнину» быв напичатаный у другуму нôмирі журнала «Отцюзнина». Исе быв мўй дибют у русинськўй літературі. Пишу стихы  на усякі темы. У будущому хочу выдасти ищи много книжичок, чим и спослужити на благо русинському народу!"

СЛАВИМЕ ОТЦЮЗНИНУ

Подкарпатя - як огинь, розпечена ватра,
Жило уно до типирь й буде жити и завтра.

Наша Отцюзнина - высокі полонины,
Многоводні річкы й широкі долины.

Мальовничі села, розкошні города,
Любиме Отцюзнину уна в нас єдна.

Сокотиме Отцюзнину выд всякої біды,
Бо з її поточкўв усе пєме воды.

Славиме Отцюзнину, мы її сыны,
Кличемеся гордо - карпатські русины!

О СЛОВО РЎДНЕ, СЛОВО МАТИРИНСЬКЕ

О слово рўдне, слово матиринське,
Ги Прометей закуто у ланцы.
Забыли люди, што поле йсе русинське,
А по хащах давно чужі дворцы.

Орел не перестав тебе клювати,
А ци видят наші русины
,
Што в рокаши идут тя добивати,
Усі їх діти: дôнькы и сыны.

Засвітит сонце, пропадут з гўр туманы,
Не згасне шуга божественный огинь.
Заживут твої глубокі раны,
Пропаде тьма, настане світлый динь!

 

ЛЮБЛЮ Я ТЕБЕ

Люблю я тебе и буду любити,
Никого не треба кроме тебе міні.
Без тебе и динь не можу прожити,
Каждої ночи лиш ты у ня у сні.

За тобов душа моа бануе,
Цілыми днями без тебе сумна
Нитко мене так, як ты не цюлюе,
У моуму сирдцю ты лиш єнна.

 Я дуже люблю аромат твоих губ,
И чорні пристрасні очи.
Типлоту и ніжність білисинькых рук,
Убнимати тебе до пулночи.

Я дуже люблю быти з тобов,
Усі минуты для мене прикрасні.
Гуляєме двое сніжнов зимов,
Стрітиме й дні літні ясні...

 

ШПОР

Сонце зимлю вже не гріє,
До лиш сыпле промінці.
З полонины вітер віє,
Вода мерзне у ріці.

Файных дрôв до хыж наношу,
У студеный, зимный динь;
Трісочкы й листкы позношу,
Вбы накласти си огинь.

Огинь скоро загорів,
Дав у хыжку моу тепло;
Выд жары уже м упрів,
Утирав субі чоло.

Сплят простужені Карпаты,
Дрўбні сніжинкы литят;
Чути так, як из гарматы,
Дрыва в шпорі тріскотят.

Пўду я бульок наріжу,
Розокладу їх на шпор;
Ид ним солонинку свіжу,
В фінжу наллю си "Кагор".

Уже м сытый спати ліг,
Бряжчит світлом ватра;
Вітрик віє, паде сніг,
Сон исе, ци правда?


ХАЩІ ЗЕЛЕНИНЬКІ
Горы карпатські, хащі зеленинькі,
Над вами з хмарами сині небеса.
Ростут ялинкы й бучкы молôдинькі,
На травы гўрські фурт упаде роса.

Туй при дорозі наметана копиця,
Грі
ют ся выд сонця зôлôті стебла.
Тягне
ся идгорі тонинькі улиця,
А при ній косиці, що хотят тепла.

Не далеко за хащами тихинькый поточок,
Що по темных зворах в долину тече.
А на тўй долині старинькый садочок,
Де літавт фурт бджолы й сонечко пече.

Треба нам из цімбром скласти торбинку,
И наскоро у хащу, ги потўк течи.
Узяти сырця й бужену солонинку,
На грани червинўй бульку испечи.

 

Правда, файні вірші? Дещо наївні, але щирі і добрі та написані на нашій рідній русинській мові.

 

Оцініть матеріал!
(13 голосів)


Переглядів: 899

Останні новини

Схожі новини

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.