Понеділок, 06 квітня 2015 13:56

Чому сільські громади безсилі у війні зі сміттям?

Чому сільські громади безсилі у війні зі сміттям?
Весна. Починається сезон благоустрою на Виноградівщині. На громаду міста і сіл чекають перезимовані купи сміття, які продовжують наростати на узбіччях доріг, узбережжях річок, в лісах, що поблизу населених пунктів. Все ніби як завжди, як і скрізь по Закарпаттю. 
 
Але нинішній рік ексклюзивний. Наскільки місячник буде успішним залежить не лише від ентузіазму та активності на суботниках. Щодо завдання «зібрати й підмести», то на це ресурсів і бажання вистачить, але після такого масованого поєдинку зі сміттям його доведеться кудись хоронити. Чи не так? Аж тут і виникає «ексклюзив» – якщо з території міста сміття буде утилізовано, то мешканцям сіл і селищ Виноградівщини, попри всю любов до чистоти, доведеться сміття «квасити» вдома, адже городяни ще минулого року закрили своє сміттєсховище для відходів з району. Як тут бути? Адже проблема виникла не вчора. Місто ще 10 років тому попередило – приймати відходи з усього району немає можливості, сховище давно вичерпало свій ресурс, тому думайте люди, куди відвозити своє сміття. Але попередження не допомогли. У тому є традиційна ментальна причина – громадянська інфантильність. Навіть після останніх історичних подій у нашій державі громади не усвідомлюють, що саме вони в домі господарі, що на них лежить відповідальність і за чисте довкілля вдома. Адже що таке громадянська зрілість? Її проявом стали Майдан, волонтерство, добровольці, які торік у квітні пішли захищати Україну, розраховуючи тільки на свої сили (армії ж по суті не було). І навпаки — що таке громадянська інфантильність? Це бажання відчувати себе залежним від влади, бажання перекласти всю відповідальність на владу тоді, коли потрібно приймати самостійне рішення.
 

НЕЗБУДОВАНИЙ ПОЛІГОН СВЯТКУЄ СВОЄ 10-РІЧЧЯ

 
На Виноградівщині лакмусовим папірцем громадянської незрілості й став полігон для утилізації твердих побутових відходів. Для мешканців району будівництво сміттєсховища виявилося непідйомною проблемою, не легшою, ніж вийти на Майдан. Адже цього разу барикади поставлено невидимі і по той бік — не Янукович і Путін, а власна пострадянська інертність, бажання знову йти простим шляхом, самоусунувшись від проблеми, переклавши її на владу, щоб згодом звинувачувати у всіх негараздах саме її. Зручно і совість ніби чиста. Тим більше, якщо влада недалекоглядно приймає ці «правила гри», щиросердно намагається вирішувати проблему в свідомо патовій ситуації.
 
Суть виноградівської екологічної проблеми загалом відома закарпатцям, але варто її нагадати. 
 
У 2005 році на Виноградівщину прийшло австрійське підприємство «АВЕ», пропонуючи свої послуги у збиранні та вивезенні сміття. Для закарпатців це було взагалі новинкою – споживачі отримують різнокаліберні контейнери і туди викидають непотріб. Сучасні спеціалізовані машини регулярно забирають відходи на утилізацію. Наслідком стало помітне вивільнення населених пунктів від сміття. У мікрорайонах міста, де раніше вітер розносив брудні паперові клаптики чи поліетиленові мішки, де бездомні собаки розкошували й відлякували дітей, про сміття почали нагадувати тільки закриті контейнери привабливого синього кольору, в яких складалися побутові відходи.
 
Весь непотріб з сіл і райцентру вивозився на місце утилізації у Виноградові за згодою громади міста. Такий дозвіл був тимчасовим – поки не буде побудовано сміттєсховище для всього району. Невдовзі було визначено місце для нього – колишній військовий полігон поблизу села Широке. Півсотні гектарів заплановано відвести під територію сховища, яке б вирішило проблему утилізації сміття в районі. Австрійці підготували проект, який представили на обговоренні. Фактично це проект «гідроізольованого корита» з кількома шарами ізоляційних та адсорбуючих матеріалів, що дозволяє повністю захистити довкілля від витоку відходів чи води. До фінансування підключається не тільки район та австрійські інвестори, але й держава, яка виділила 400 тисяч гривень (на той час — 80 тисяч доларів). Багатьох мешканців Виноградівщини возили в Угорщину, щоб ознайомити з роботою тамтешнього підприємства, яке утилізує тверді відходи. Здавалося, всю необхідну роз’яснюючу роботу було проведено.
 

І БЕНЗИН СПАЛАХНУВ…

 
Але цього виявилося замало. Проблема в тому, що робота над цим проектом відбувалася в умовах посиленої мізофобії (страху перед сміттям, екологічним забрудненням), коли у всіх на слуху залишався міжнародний скандал з небезпечними відходами, преміксами, завезеними з Угорщини. 
 
Загострена реакція на можливе забруднення наших грунтів була подібна до розлитого на землі бензину. Досить було найменшої іскри, чийогось необережного слова — і він спалахував. На той час такою «іскрою» стали слова одного з керівників, який висловив думку, що широцький полігон зможе освоювати відходи не лише Виноградівського, але й інших районів області. Громада перш за все села Широкого виступила різко проти розташування сміттєсховища. Тодішній голова райдерж­адміністрації Василь Якоб був змушений відмінити своє ж розпорядження про будівництво об’єкта. 400 тисяч гривень, які виділив Київ, повернулися в столицю.
 
Відтоді влада робила то обережні, то рішучі кроки, щоб якось вирішити проблему утилізації, особливо, коли депутати міста вчергове ухвалювали заборону на ввезення непотребу із сіл. Для радикальних рішень були і є серйозні підстави. Влітку, особливо в спекотні дні, густий сморід із смітника доходить до центру міста, людям доводиться закривати вікна. А що вже казати про тих, які живуть неподалік! У 2011 році депутати прийняли рішення про припинення прийому «сільського» сміття, але тоді так і не зважилися виконати свою чергову погрозу. Однак минулого року нову владу в районі таки поставили перед фактом – з 1 липня місто закриває сміттєзвалище для неміських користувачів.
 
Наслідки не забарилися – узбіччя з сіл до райцентру перетворилися на смітники, а у самому місті, де відходи з вулиць забирає машина ВЖКГ, кількість непотребу миттю зросла у багато разів. Бо всі, хто доїжджав на машинах у Виноградів, намагалися завезти сміття і викинути у міські контейнери. 
 
— Є величезні території, які перетворилися на стихійні смітники, за селом Черна, — розказував журналістам голова села Василь Івашко, — де гниє, закисає загрозлива кількість відходів. А вони є джерелом хвороб та інфекцій. І таке відбувається на околицях кожного населеного пункту.
 

ГРОМАДСЬКІ СЛУХАННЯ. ДЕЖАВЮ

 
Тривалі переговори нових власників АВЕ «Виноградів», керівництва району з депутатами міста про дозвіл на ввезення відходів з району результату так і не дали. Врешті восени міська влада заявила, що готова знову приймати сміття за умови, якщо питання розташування нового сміттєсховища буде вирішене. У грудні знову відбулися слухання за участі представників усіх громад району, громадських організацій тощо. Прийняти потрібне рішення намагалися (вже вкотре) голова Виноградівської районної ради Олег Любімов, т.в.о. голови РДА Юдіта Петеї спільно із запрошеними фахівцями. Олег Любімов ознайомив усіх з попередніми напрацюваннями, Юдіта Петеї спробувала нагадати про важливість справи, знайти серед аудиторії емоційну підтримку. На жаль, влада району наступила на ті ж самі граблі, що й 7 років тому, взявши ініціативу на себе, а представники громад залишилися у зручній ролі «опозиції».
 
Але в підсумку події розвивалися так само, як і кілька років тому на таких же громадських слуханнях. Для мешканців сіл Широке, Боржавське і Онок головним було «не дати», «не дозволити». Бо, мовляв, «не хочемо мати забруднену землю — це небезпечно для наших сіл, бо об’єкт занадто близько до населеного пункту», на тому нагріють руки корупціонери…
 
Причин багато. Один із мешканців Боржавського навіть заявив, що на широцькому полігоні зариті контейнери з особливо небезпечними токсичними матеріалами. Є, запевнив, свідки, які зафіксували факт захоронення у 1980 році. Відтоді ці препарати, переконував, щороку вимиваються з полігона й разом з дощовою водою потрапляють на городи Боржавського та інших сіл. 
 
Чомусь ця інформація прозвучала як аргумент проти екологічно безпечного облаштування території під полігон. Бо «борючись» таким чином проти його облаштування, люди не захищають село, а прирікають його на екологічну катастрофу. До прикладу, той же широцький полігон давно став місцем несанкціонованого складування побутових відходів. І тепер вони й справді разом зі стічною водою потрапляють у сільські ґрунти. Не треба й вигаданих токсичних захоронень.
 
Очевидно, що таке важливе питання мають вирішувати саме громади як найвідповідальніший «начальник», який приймає остаточне рішення. 
 
Але поки що вони воліють сидіти у смітті й перекладати відповідальність на інших. І тут криється одна серйозна річ, про яку активісти сіл інтуїтивно здогадуються. Якщо доведеться всерйоз вивчати проблему, можливості району, то виявиться, що альтернативи широцькому полігонові нема. Це єдина можливість забезпечити чистоту вдома і в районі. Сувору істину доведеться не лише усвідомити, але й озвучити перед односельчанами. Чи вистачить для цього хоробрості?
 
Свою неготовність вносити пропозиції визнають і Юрій Гнетило з Боржавського, і житель села Онок, який виступав на громадських слуханнях, і їхній учасник Василь Батин із села Хижа (у тій частині Виноградівського району вивчали можливість побудови полігона), і мешканці Широкого. Дехто вважає, що можна сховати голову в пісок і не думати про майбутнє свого села, про екологію, про здоров’я ґрунтів, про чистоту своїх вулиць. Озвучені пропозиції свідчать про повну безпорадність тих, хто вважає себе активістами сільських громад.
 
— Най би везли сміття на виноградівське сховище! — удаючи наївних, пропонують одні селяни, ніби громаду міста й не треба питати.
 
— Треба шукати якийсь вихід! – відмахуються загальними словами інші.
 
— Чесно скажу, не знаю, що робити, – зізнаються треті.
 
А всі разом і не поспішають шукати вихід. Адже поки що не припекло, і правоохоронні органи не шукають справжніх винуватців та не карають за несанкціоновані смітники. «А для цього вони мають і повноваження, і право відкривати кримінальні справи, — говорить головний санітарний лікар району Іван Стойка. – Але, на жаль, штрафи й покарання загрожують тільки сільським головам, а справжні підбурювачі й саботажники залишаються в тіні». 
Деякі учасники громадських слухань 24 грудня продовжили розмову на подвір’ї біля райдержадміністрації, де прямо пропонували «бити чужі машини» при спробі викинути сміття у міський контейнер. Але, сподіваюся, до цього все-таки не дійде. Бо врешті громадам доведеться усвідомити – замість них ніхто цю проблему не вирішить. Інакше передадуть у спадок своїм же дітям село, повне бруду й інфекційних загроз.
 
Василь ГОРВАТ.
м.Виноградів.
 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 773

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама