Неділя, 13 жовтня 2019 19:56

Муж й жона. Казкы Верховины

Муж й жона. Казкы Верховины
Жыли раз муж з жонов. Были у них три коровы, айбо уже старі.

Начали муж з жонов рішати, як бы тых коров продати. Уповів ґазда:
- Кôрів на торг, ты жоно, жени, менї нїколê.

А жона была мало зыйдена з розуму. Наказав їв муж, ôбы нê давала кôрів тунше, чим за двасто золотых, ôна лем се й затямила.
Коли пригнала кôрів на торг, увіділа, же її коровы сут май лїпші мêжи вшиткима.

Сказки Верховины - i_003.png

Вшиткі купцї окружили ї тай ôбзвідôвувуть, токмять ся.
Жона, хоть й нê пôвного розуму, выжадала си нê двасто, таги муж наказував, а тристо золотых. Тай туй ся найшли два швінґлеры тай кажут їв:
- Даме вам тристо золотых, кедь ся согласите на таку пôдмінку: мы береме дві коровы нараз, а тритю вам лишаєме у залуг, дôкї принесеме грôші. Як принесеме грôші - забереме й тритю корову.

Жона подумала: люди дїло говорять. Согласила ся. Двох кôрів дала, а третю погнала дôму. Йшла путём й радувала ся, же дӱстане щê бӱльше чим муж наказав.

Приходжує ґазда з пôля й звідать ся:
- Но што, продала сь худобу?
- Продала-м, за тристо золотых!
- Но чуй! Давай швыдже грôші, порахаву, ци добре ти дали.
А жона му каже:
- Грôши раз ніє. Замїсть грôши ми лишили тритю корову у залуг. Як за нив прийдуть, та принесуть.
- Жоно, та што ты приказуєш?
- Што приказуву? Правду ти кажу, лем ты похопити нê валôшен. Люди грôші принесуть, як за тритёв коровов прийдуть. Ты змерькуй.

Муж ся страшно россердив. Імив фейсу й хôтів жоні голову удрубати.
Айбо пак передумав й каже:
- Дубрі, жый раз, а я пӱйду світом, на челядь поникаву. Кедь нê найду щê єдного такого тумана, жыти нê будеш, айбо кедь найду - жый си сопокӱйно.
Склав ся, тай пӱшов. Прийшов на роздорожку й присів спочити.

Позерать, жона везе солому. Сама стойить на возї й волїв жене.
На роздорожці вӱз став, а чôлôвік дурної жоны ся звідать:
- Тютко, ты што стойиш, чôму си нê сядеш?
- Чôму си нê сяду? Та хиба нê доста волам, же солому тягнуть, щê мене мавуть тягнути?!
А пак ся сама звідать:
- А ты шо туй, на роздорожцї, сидиш?
- Та але, упав-ім з неба, та спочиваву.
- Єй, а ты на тому свїті нê відів мого Юрка?
- Відів-ім! Тепер лем з ним-ім бесїдував. Пӱлло му, неборакови, ся жыє, пӱрваный, голодный. Козарить там. Коли-м йшов на сись світ, Юрко просив, ôбы-м зайшов ôд жоні, може, даякі гроші бы му передала.

Юркова вдова гораздовала. Повела чоловіка дурної жоны до себе, натерьхала го кожаными бесагами з золотом-срібром й наказала му ôбы уповів Юркови, як за ним, сеґінятком, банує.
- Поздвідай го, ци нê годин бы хоть мало ся дома указати, попозерати, як я туй жыву?
Гость їв удповідать:
- Твӱй Юрко нê годин прийти, тать вӱн там козарить, нікому го поміняти. Там у каждого своя робота.
Узяв бесаги з золотом-срібром й шікôвно ся забрав.

Коли ся вêчур вернув сын Юрка сеґіня, мати му уповіла:
- Юй сынку, быв туй перше чоловік з антого світу! Приказував, як ся там твӱй няньо тяжко має… Я того добряка попросила понести ôтицьови мало гроши.

Сын ся страшно россердив, скоком сів на кôня й швыдко зашвакав доганяти швінґлера.
Чоловік доті переходжував поле, ôбернув ся тай видить, же го доганять сїдлач. Коло самого путя стояла стара верба, чоловік звер бесаги пôд дерево, сів на них й упер ся у дерево.

Прискакав ôд нёму леґінь й звідать ся:
- Не видїв ісь челядника з бесагами повными гроши?
- Юй, видїв-ім, айбо щê перше! Уже го нê доженеш! Ей, а знаєш што? Позыч лем ми кôня, я ти поможу, дожену го!

Сказки Верховины - i_004.png

Леґінь, нêдумавучи, зскочив з кôня. А чоловік нê іде, сидить та каже му:
- Айбо, ану пôй лем, упри ся у дерево. Бо я кедь ôдойду, та вшиток бїлый світ пропаде!

Леґінь пôдойшов, упер ся плечми у вербу й держить.
А хитряк устав, нêзамітно узяв бесаги, скочив на коня й поскакав си путём!
До пӱзнёї ночи держав хлоп вербу, докі ся не проголодав. А як ся зфараловав, та подумав:
- Кедь уже й умераву, та най пропаде цілый бїлый світ! Пущу я вербу!

Ôдскочив на бӱк, поубзертав ся, а верба як стояла так й стойить.
- Ех, - думать си леґінь, - чудував-ім ся, як годна была мати ся так збламовати, дати чужому гроші, а сам-ім му щê й кôня дав, ôбы легше годин быв утікнути…

Тым часом чоловік ся вернув дôму ôд дурнів жоні й каже:
- Но, жоно, жый кӱлько лем хоч - дураків на світі нюроку доста!

knihovnica.rueportal

Оцініть матеріал!
(1 Голосували)


Переглядів: 151

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама