Неділя, 12 травня 2019 19:32

Зі смолискипом за Анонімусом у Паланок

Зі смолискипом за Анонімусом у Паланок
Накульгуючи, але високо тримаючи смолоскипа, на мості перед замковою брамою нас зустрічає чоловік у плащі з каптуром, подібний на ченця. Він свариться на нічних гостей, які завітали до величної фортеці пізно ввечері та потривожили його спокій, завадили читанню старих книжок і створенню нових. Це – Анонімус, легендарний літописець, який склав працю «Діяння угорців», з його твору історики виводять певні важливі для Закарпаття дати, зокрема заснування Ужгорода.

 

 Він – персона поза часом і навіть державою, і разом із ним, його смолоскипом та його історіями з різних епох ми відкриваємо браму Паланку. Попри незадоволення, господар за давнім звичаєм не може лишити подорожніх надворі під дощем. Ба навіть погоджується розповісти нам дещо про це видатне місце: прегарний замок, що височіє над містом на горі, котру ніби і насипали спеціально для нього.

«У замку діють мої закони і правила. Присягніться, що дотримаєте їх! Треба йти за мною і слід у слід і нікуди не звертати. Адже з настанням темряви різні часи і виміри стикаються, легко в них загубитися. Клянетеся? Гаразд, за мною!» – запрошує провідник у замок.

Анонімус починає свою розповідь з історії про шлях давніх угрів і часів, коли вони опанували ці землі. Звісно, він не читає лекцію з історії, а наводить яскраві факти.

«Угорські вожді, ідучи на Захід, проходили різні володіння, з деякими володарями воювали, а з іншими укладали мирні угоди. Гарантії договору були суворі: князі обмінювалися старшими синами як заручниками. Якщо б хтось порушив угоди, хлопців би стратили. Так забезпечували отримання слова. Проминувши гори, угорські племена зупинилися тут, у долині, на відпочинок, який тривав 40 днів і ночей. А оскільки перехід був тривалим, був важкою працею, то долину назвали Мунко – робота з угорської. Коли пізніше тут виникло поселення, воно тисячу років називалося Мункач, а тепер Мукачево. Угри ж пішли далі у місто-фортецю Унг (Ужгород нині), захопили його, і далі пішли на Захід. І ніби не було такої сили в Європі, яка могла б зупинити войовничу ходу угорських племен… Але вона знайшлася, і це – католицька церква. У 1001 році Папа Римський хрестив угорського вождя на ім’я Вайк («герой», «лідер»), який взяв собі ім’я Стефан, угорською Іштван, і заснував Угорське Королівство. Він християнізував свої племена і державу, розвивав її, і кочові угри, отримавши кордони, стали осілими. По смерті король отримав ім’я Іштван Святий».

«Але ще до того угри зміцнювали завойовані землі, аби оборонити їх. І наприкінці Х століття на вершині цієї гори збудували перше укріплення: квадратну кам’яну вежу, яка мала кілька рівнів. Але вежа – це ще не замок. Перший замок тут з’являється на початку XIV століття: навколо вежі збудували кам’яні мури висотою 12 метрів. І це вже часи князя Федора Корятовича, який прибув сюди з Поділля, бо там на нього йшов війною брат, литовський князь Вітовт. 18 років він правив цією землею. Але далі замок потрапляє у володіння угорської корони…» Анонімус оповідає, що у 1526 році загинув останній спадковий король, і через відсутність спадкоємців Угорщина розкололася: Захід обрав правителем імператора Австрії Ференца І Габсбурга, а Схід вибрав магната із Трансільванії Яноша Заполі, частина ж лишилася під пануванням Туреччини. Відтак століттями тривали повстання і війни.

Найдовше замком володіла династія Ракоці: чотири представники роду були тут феодалами. Так, у 1633 році Мукачівській замок придбав Трансільванський князь Дьордь І Ракоці. За часів Ракоці Паланок став осердям, столицею князівства. Вони запрошували провідних будівничих, також і військових інженерів Європи, які й зробили Паланок здебільшого таким, як ми бачимо його зараз. Те, яким став Паланок і яким увійшов в історію, визначили, попри всі пріоритети епохи, не тільки чоловіки. Після смерті чоловіка удова Дьордя Ракоці Жужана Лорантфіпродовжила розбудову Паланку: вона спорудила Середню і Нижню тераси та оборонне кільце навколо маєтку. Князі династії Ракоці володіли Паланком до 1711 року, за їхніх часів він став неперевершеною фортецею, призначеною для оборони і підготованою для облоги. Із середнього на верхній двір веде тунель, який одночасно є ходом і пасткою: тут можна було зупинити противника. Ворожих воїнів блокували, опустивши одну решітку, а потім ґрати на вході, затим з отворів зі стелі вражали стрілами, списами і заливали смолою, котру підпалювали, й у кам’яному мішку ніхто не виживав.

Та не тільки обороні приділяли увагу військові інженери. Також і дренажу і водовідведенню. Загалом замок був міні-містом: площа його споруд сягає 14,5 тис. кв. м, відповідно, великим є об’єм води при опадах. Для цього передбачена система ровів, водою з яких поїли свійських тварин і лицарських коней. Самі ж тварини були і запасом на випадок облоги. Люди ж пили воду із колодязя. Його глибина сягає 86 м, а пробита криниця у гранітній породі, масштабам роботи і нині дивуються й історики, і будівельники. Колодязь був стратегічно важливим під час облоги. Та, звісно ж, має свою легенду, каже Анонімус.

«Наказав копати колодязь князь Федір Корятович, робітники працювали, але води все не було. Сталь людство отримає пізніше, а доти м’якіший метал кришиться об міцну кам’яну породу. Зневірений князь чортихнувся і пообіцяв гору золота тому, хто добуде воду. З недокопаного колодязя виліз замурзаний чоловік і запевнив, що завтра вода буде, а щойно вдарили по руках – стрибнув у колодязь. Князь побачив лиш, як майнули ратиці і хвіст, і зрозумів, що має справу з чортом, а ще згадав, що гори золота й нього нема. Розрадив його блазень, який пообіцяв сам розрахуватися. Коли на ранок у колодязі з’явилася вода, а на подвір’ї замку з’явився чорт, він повів його на сусідню гору Ловачку. На вершину на землю поклав 5 монет і сказав: ось гора, ось золото – забирай. Він зрозумів, що на грі слів люди його підловили і з люті стрибнув до колодязя. Коли там виє вітер, кажуть, то чорт сердиться, що його обдурили». Колодязь же довго служив замку, збудували колесо, яке обертали люди, заходячи всередину пристрою, а також приміщення, де воду накопичували. Сусіднє село Лучки мало обов’язок регулярно постачати мотузку довжиною в 97 м замість тієї, що стиралася. У 2008-му криницю розчистили (туди скидали сміття, особливо у радянський період), але води не знайшли.

Мукачівський замок ніколи не був узятий силою, і лише одного разу капітулював. І найславніша історія, пов’язана із замком Паланок, – історія його володарки Ілони Зріні, теж про облогу. Трансільванська княжна, яка була дружиною Ференца І Ракоці та матір’ю національного героя Угорщини Ференца ІІ Ракоці, – головна легенда і постать Паланку. Вона зустрічає нас на бастіоні: як завжди, горда і вишукана. Пані Ілона була «зіркою» свого часу, вирізнялася як красою, так і характером. Обороняла замок під час більш ніж дворічної облоги австрійцями і сама брала участь як у воєнних рішеннях, так і в буденній роботі, лікувала поранених, готувала їжу, а ще продала коштовності, аби купити зброю для повстання. Найвідомішою ж Ілона Зріні стала через видатну love story. Після смерті чоловіка вона зустріла молодого повстанця Імре Текелі й допомогла йому в боротьбі. А згодом у Паланку (за легендою, що є частиною міфу замку) грали гучне весілля 39-річної княгині і 24-річного бунтівника. Свято щороку тут відтворюють. А наразі відтворюють і цю сторінку: Ілона Зріні, стоячи на бастіоні, розповідає історію свого життя.

18-річною благородну панну віддали за Ференца І Ракоці, він очолює заколот проти Габсбургів, який розбили. Ілону з чоловіком, які вижили, викупила з полону її свекруха. Ференц І Ракоці помер. Згодом удова з двома дітьми зустріла того, хто очолив нове повстання. «Багато хто вбачав політику у нашому союзі, але хто, крім нас, міг знати правду? І 15 червня 1682 року ми заграли тут пишне весілля, яке тривало вісім днів. Та щастя було скороминуче. Імре іде на Відень, отримує поразку, його беруть у полон. Габсбург іде на мій замок і бере його в облогу… Та його сподівання марні, я свої сльози перетворю на вогонь і камінь! На світанку буде новий бій, мені треба перевірити варту, помолитися, аби завтра ніхто не загинув. І гості тут аж ніяк не доречні», – графиня, чия роль для нас є кульмінацією екскурсії, не прощаючись іде з бастіону.

Після капітуляції розлучена з дітьми Ілона Зріні потрапляє до монастиря. Імре Текелі звільнять з-під варти, він братиме участь у боях і полонить австрійського генерала, якого обміняють на графиню. Згодом Габсбург дозволить ватажку переможених повстанців з дружиною виїхати у вигнання до Туреччини, котра погодилася прийняти подружжя. Ілона Зріні є єдиною жінкою в історії, нагородженою грамотою Османської імперії за воєнну звитягу. Її син Ференц ІІ Ракоці продовжив повстання, і в 1707 році Угорщина звільнилася від австрійських військ. Тут, у Мукачівському замку, був штаб цієї революції.

Ми ж продовжуємо мандрівку замком і вузьким кам’яним коридором потрапляємо до казематів Паланку. Входимо до … катівні. У доволі моторошному приміщенні нас зустрічає чоловік у характерному вбранні: місцевий кат, «зірка» Паланку, господар нової атракції з-поміж замкових розваг.

«Отут ми підсмажували на олії повстанця: Дьордь Дожа його звали. А колись довелося навіть стратити батька нашої княгині. Дуже шкодую, але така робота. Ото були в’язні! А потім що, сама дрібнота. Морквяний бунт, тьху! Жаліються на умови утримання…» – кат відіграє тему про те, що у Паланку не лише відбувалися історичні події (нехай не всі з них підтверджені документально, але замок творить власний міф), а й тривалий час була велика і сувора тюрма.

Анонімус розповідає: «Цей замок знав часи честі й доблесті. Але мав і ганебний період. Після штурму Бастилії саме тут була одна з найбільших тюрм Європи. Протягом 108 років тут утримували 20 тис. в’язнів. Серед них були звичайні злочинці, а були і шляхетні полонені. Як от Ференц Казінці, який, на відміну від інших і за кошти родичів, мав добрий харч, стіл з письмовим приладдям і навіть віконце. В інших такого не було, але і не все були згодні терпіти. Колись через заметіль затримався обоз з харчами, з їжі лишилася здебільшого морква, і в’язні вчинили морквяний бунт, комусь навіть вдалося вирватися на подвір’я, та далі варта не пустила. Недарма це передовсім фортифікаційна споруда: сюди важко потрапити, але і втекти теж нелегко».

«Великим і романтичним лицарським замком був колись Паланок. Таким, як замки малюють у казках. Але в Європі з’явилася вогнепальна зброя, гармати. І тоді великі вежі довелося розібрати. Бо, коли влучала гармата, великі кам’яні брили падали на захисників. Натомість копали глибокі сухі рови і будували бастіони завтовшки більше 5 метрів. Вони мали гострі кути, щоби гарматні ядра рикошетом відлітали вбік, не завдаючи значної шкоди. Бастіони прикривали внутрішні будівлі замку. Замок був головним і останнім пристанищем феодала. Сюди звозили припаси і податки, які часто були в натуральній формі: зерном, м’ясом, вином», – Анонімус, підійшовши до колодязя, ніби нізвідки дістає кошик із пляшками і склянками. Він частує вином, до того ж виготовленим саме в тих селах, з яких здавна ним платили податок володарям замку: Лучки, Бобовище, Павшино, і це доторк до теми закарпатського виноробства.

Й от саме час познайомитися. Одягнувши плаща і кумедного чепця та, зігнувшись у попереку й, імітуючи каліцтво, припадаючи на ногу, роль старого Анонімуса з поганим характером виконує надзвичайно енергійний екскурсовод з добрим почуттям гумору – мукачівець Максим Адаменко.

«Враховуючи те, що протягом 108 років була в’язниця, ця тема, нова атракція замку – зала тортур, де «працює» «кат», варта уваги в екскурсії. Ми включили роль ката, щоби додати емоцій. Він зараз іще «в тестовому режимі», але, певно, отримає ім’я Сансон. В історії відома найдовша династія катів, Сансони з Парижа, яка налічувала понад 200 років, і те, як вони передавали своє ремесло – то окрема тема… Старшого ката «схопив» поперек і його майже паралізувало, фах передавався за чоловічою, звісно, лінією, але народжувалися самі дівчата, й от нарешті хлопчик, який мав перебрати професію, коли йому було лише 8 років. Звісно, в такому віці він не мав сам працювати, й тоді найняли спеціальну людину, яка, втім, мала все робити лише в присутності потомственого ката… Далі з цією родиною теж був казус: коли вже прийшов технічний прогрес і з’явилася гільйотина, після того, як публічних страт поменшало, кат заклав гільйотину в ломбард, аж тут з’явилося «державне замовлення», а інструменту нема. Так і прийшов офіційний кінець привселюдним стратам. Загалом це справді ремесло зі своїми законами, так, форма покарання і страти мала відповідати тяжкості злочину», – каже екскурсовод.

Він розповідає про ідею відкривати історію отак, вночі, зі смолоскипом: «Мій Анонімус – дуже вдалий і дуже універсальний персонаж для ведення екскурсії. Я, Анонімус – літописець. Я переказую те, що бачив, що знаю, що читав. Я можу мандрувати крізь віки завдяки літописам і розповідати про події різних епох. А ще мені пасують темрява, майже чернечий каптур – ця вся атмосфера, загадка, містика… Нічний замок сам по собі особливий, він дає розігратися уяві і додати в кров адреналіну. Я невимушено проводжу гостей через різні етапи життя замку – від побудови до оборони, розповідаю історію любові, історію його володарки Ілони Зріні. Для гостей «найсмачніша» сторінка минувшини – це її історія, адже любов, політика, дипломатія то такі цікаві «шахи». Для більшого зацікавлення є й елементи інтерактиву, щоби гість брав участь у подіях. Однією з емоційних точок є вихід на нічний бастіон: темне небо, зорі і море вогнів Мукачева, із замкової гори найкраще видно місто».

Колись містечко, що розташовувалося біля замку, називалося Паланка, себто, оточене палями, частоколом. Вважають, що це і дало назву замку – Паланок. У 1897 році замок викупило міністерство юстиції Австро-Угорщини, офіційно в’язницю закрили за рік до того, але діяла вона до 1903-го. Затим замок занепадав і руйнувався. У період Чехословацької республіки (1919—1938 роки) в замку розташували військові частини. Під час Другої Світової війни Паланок займали угорські війська. З 1944-го, коли Закарпаття приєднали до Радянської України, тут було профтехучилище. Зараз тут музей, Паланок є найбільш відвідуваним туристичним об’єктом Закарпаття.

Паланок здатен дивувати і зараз. Наприкінці 2018-го року під час дослідницьких робіт у нижньому ярусі фортеці віднайшли приміщення круглої форми. Будівельники й історики сперечаються, що тут було: чи просто склад, а чи окрема в’язниця, чи лазня, а чи навіть мечеть. Так, старий Паланок ще має таємниці, які тільки годиться відкрити. Це можна робити і вночі зі смолоскипом старого літописця Анонімуса, а можна під час денної екскурсії чи просто прогулянки. Перлина Закарпаття завжди рада відчинити гостям браму.

 Алла Хаятова

Фото: Сергій Гудак

Джерело: opinionua.com

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 67

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама