Середа, 10 січня 2018 19:41

ЦЕРКВЫ У СЕЛІ БЕРЕЗНИКЫ (історичний нарис на русинській мові)

ЦЕРКВЫ У СЕЛІ БЕРЕЗНИКЫ (історичний нарис на русинській мові)
 Дуже велику рôль у житі русинўв выдўгравала церква. Християнство наша чилядь приняла ищи на початку 860-тых рôкўв выд монахўв из Візантії Кирила и Мефôдія. Пўсля пôділу християнськôї церквы у 1054 рôці, карпаторусины лишили ся пўд Константинопольськым патріархатом. Сим ся и отлічаєме выд сусідніх нарôдўв, церквы котрых пўдпорядковали ся Ватикану.

У составі Мадярщины православна церква была дуже у тяжкôму положенню. Уна нияк не поддержовала ся мадярськыми властями. И уже у 1646 рôці Ужгородська унія утворює уніатську (греко-католицьку) церкву у Мадярщині, у составі якôї была Подкарпатська Русь и Пряшўвщина. Папа Римськый Климентій ХІІ 19 сентембра 1771 рôку утворив для русинўв Мукачівську єпархію. Айбо итак дуже велика часть русинўв лишали ся православными.  У мôєму селі Березникы, велика часть чиляде щитала ся православными. Айбо кить логічно над сим пôдумати, то православными уни были лише умôвно, бо не было у нашôму ригіôні православных священослужитилўв у тот час. Вшидко проводило ся попами греко-католицькôї церквы, тôму тяжко пувісти, куды выдносити чилядь. За розказами старожитилўв, у Березниках было лише немного родин, які ся щитали истинными греко-католиками. Дуже тяжко так ги, кажут у народі, выйти на шор, коли постає перед нами релегійна тема.
  За архўвними надными у 1880-тôму рôці у Березниках не было и єдного православного. Пошти 95 процинтўв было уніатами, 3 % - православні, 2 %- жиды.
  Перва цирькôв была Свято-Вознесенська греко-католицька, до якôї ходила наша  березницька чилядь.  Нитко не знає, коли точно быв вымированый храм. Кить спиратися на архівні дані, то первым священником у церкви быв Георгій, фамілія якого неизвесна. Вўн начав служити у 1739 рôці, значит, ош церква была вымурована дись у тот час.
  Спиршу церква была диревляна, пак дале перестроєна из камене у базилічнôму стилю из вежôв над входом. Построина миж двома уличками, які типирь называвт  - Кулішўвська и Процівська, на місті типирішньої амбулаторії. Муровали ї такым способом, убы уна «позирала» на восток. Укрыта была цинковôв бляхôв, лиш коли точно неизвесно. Скорше всього была укрыта бляхôв у часы службы Кирила Ракôвського. Його и похоронили навпроти церкви, де му поклали камняный хрест. Груб тоже быв из камене.  Довкола церкви была велика камяна городина.На воротах быв изробленый дашок .У церкôвнôму двôрі росло и пару яблунь. Де стояв хрест – неизвесно. Коло церкви быв нелевичкый тын, у якому хоронили священослужитилўв и другых людий, які были пôвязані из церквôв. Ниє не єдної фотографії храма. Єдно добре, що є давня  мадярська карта на якўй мош  ознакомити ся из селом Березникы и найти церкву. Ищи я зробив рисунок, убы хôть сяк розуміти, ош що из себе приставляв сись храм.


  

У невеличкôму тынови, якый быв коло циркви, як я уже писав, были похоронині люди, кутрі были наближині до церкви. Є документ из архіва написанный березницькым православным священником отцьом Віктором 27 децембра 1943 года. Там записані люди, кутрі были похоронині. Но не знаєме точно, ци у списку написані усі.
1) 11.03.1872 года – Ниймет Андрій, священнослужитиль
2) 18.04.1881 года – Леґун Меланія, Готак Павло
3) 15.06.1886 года – Дідик Степан; його жона Ютул Анна
4) 23.08.1903 года – Готак Меланія (попадя)
5) 12.04.1923 года – Ракôвськый Кирил, священослужитиль (похороненный коло церкви)
  За священикўв пошти нич не знаєме, є лиш їх список и рокы їхньої службы у греко-католицькўй церкви. Взято тоже из архіва, документ написав отиць Віктор.
  СПИСОК СВЯЩЕНОСЛУЖИТИЛЎВ ВЫД 1734 ДО 1872
1734 - 1765    Мотус-Мотусович Іоанн.

1775 - 1777    Іляшкович-Ільшевич Григорій.
1784 - 1786    Іляшевич Іоанн.
1786 -1821     Іляшевич Теодор.
1826 – 1833   Філіп Іоанн.
1835 – 1852   Грабар Василь.
1852 – 1854   Азарій Йосиф.
1854 – 1866   Дідик Стефан.
1866 – 1868   Галушкай Йосиф.
1868 – 1872   Неймет Андрій.
1872 – 1872   Шерегі Вартоломей.
  Дале служив у Березниках такый священник, як Йосиф Сотак (1826-1907) У Березникы священник быв переведеный из села Лемкўвці, де служив из 1871-1873 рокы, а перед тым быв парохом села Стройноє (1854-1871). Отець Йосиф перед тым, як го высвятили у священникы женився на дочці священника Меланії Легеза (1836-1881). У родині Сотак родилося пятеро дітий: Емілія, Марія, Ілона, Йосиф та Меланія . Усі они жили у Березниках на фарі (хыжа священника коло церкви). У 45 рўчнôму віці мати дітий умерла, похоронили ї 18 юнія 1881 рока у Березниках. Старша дочка Емілія (1856 р.рож.) выйшла замуж за Русина (знаєме лиш фамілію). Друга дочка Марія (1858-1922) у 1877 рôку была пôвінчана у сьому селі из будущим священником Корнелійом Саксуном. Тритя дочка у родині - Ілона (1860 р. рож.), чôлôвік Ілоны - Мигаль Мейгеш, у них вінчання тоже выдбывало ся у Березниках (1882 р.). Єдинственный сын у родині Йосиф став священником, у будущôму парох села Лашкôвце (жона Ольга Сабов). Пята дітина у родині - Меланія (1864-1903), чулувік Меланії - о. Кирило Раковський (1860-1923), вўн у 1886 р. єпископом Іоанном Пастелійом быв назначеный помочным священником до о. Йосифа у Березникы. У 1899 р. о. Йосиф быв переведеный на служіння у село Чинадійово, а о. Кирило стає замість нього парохом березницького прихода.
  У родині Раковськых было четверо дітий: Нестор, Янош, Іштван и Єлизавета. Єлезелета  пўзніше у-выйшла замуж за священника Яноша Ороса, а по його смерті за нотаря Тібора Дудинського. Жили у ті рôкы у сусідньому селі – Керецькы. Отець Кирило Раковськый убслужовав потребы вірникуўв села Березникы, аж докить не кўнчило ся  його земноє життя 12 априля 1923 рôку. Похоронили священника тоже у селі Березникы,  коло церквы Вознесенія Господнього.
  У часы службы Кирила была покладена цинкова бляха на вирьх церквы. Фара попа біла построєна на місті сучаснôї школы, де быв и сад, у якôму было дуже много яблунь. У фару ходили діти, де утиць Кирил утчив їх наукы. Люди помнят го, як острого чулувіка. 
  У тот час кажда родина мала привизти у вôзі на церкву вўз дрôв. Кить вўз быв не пôвный, то Кирило провертав того чилядника и казав, ош має привизти заново, уже пôвный вўз. Но сяк робили кажді попы ищи до Кирила, тко започатковав исе, неизвесно.



  Пўсля смирті Кирила, греко-католицька церква почала дуже занепадати, хоть и служив пўсля нього єден рўк Фесторій Стефан. Уже не лишило ся тых, истинных греко-католикўв, які бы пўйшли до церкви. А молодьож тых родин почала ходити у новопостроєну православну цирькôв. Тоды усьо село перейшло у православія. Исе дуже рідкый случай, де пошти уся чилядь переходила на православноє віросповідання. 
  Уже у 1923 рôці почала ся стрôйка православнôї церквы. У составі Чехословакії, цирькôв пôлучила найбўльшый розвиток, бо чехословацькі власті были май гуманні до русинўв, и у  Чихословацькўй диржаві была свобода віросповідання. Зимлю на цирькôв дала биздітна родина Ивана Кошеляниного. Ищи до типирь каждый рўк за ними парастас. Стройкôв ся занимало усьо село и нанимало майстрўв из другых сіл. Майстрўв забезпечовали ідіньом, прôдуктами. Люди возили камінь на возах, а у кого не было вôзўв, тот мав ити грузити каміня. Вирьх церкви робив чиськый майстер.
Креслення для стройкы церкви зробив довжанськый священик, поет и архітектор Василь Довгович. Вўн быв дуже рузумный чулувік, служив у довжанськўй церкви выд 1911 до 1924 рôку. Из 1924 до 1928 года служив у Лучках. У 1928 рôці быв переведенный у Успенськый собор у Мукачево. Служив там до 1943 рôку, а из 1943 до 1949 вів службу у Хусті.
  У 1928 рôці кўнчила ся стройка фары. А пак через 2 рокы, у 1930 была достроєна и цирькôв. Сятили храм на празник Вознесіння Господнього у 1933 рôці. Усі книжкы были перенисині из уніатськôї церквы, а также часть иконостасу. Бо старі люди кажут, ош иконостас цілый не пиринисли, а тот що ся лишив та спалили. Первым православным попом быв отиць Борис. Борис ищи ходив до школы, де учив діти молити ся. Мав єден урок на динь. Пўсля отця Бориса, служив отиць Василій. Из 1943 рôку у Березниках начав службу Довган Віктор. Служив до прихôду руськых у Подкарпатя. Дальше начав ся тяжкый час.
   Треба зась спомнити греко-католицьку цирькôв. Коли уна почала пустовати то кажут люди, ош ударив у ний быв грўм, и повнôстю розбив вирьх. Пôмнят, ош на вирьху рўс кырпиць, насіння якого, видав, было пренесено вітром. Не рас діти из Кулішівськôй и Процівськôй улиці ходили ся туды бавити. Дальше останкы храма розобрали и повизли у Керецькі. Из приходом тоталітарного режима, на місті тына вырыли яму, убы зробити сўлаш. А останкы людий, просто закопали у другу яму. Тяжко пўдобрати слова, убы описати поступок комунустўв. Лише грўб Кирила не быв кынутый, бо быв вище тої ямы. Типирь кить бы розкопати мало зимлю то мош бы натрапити та плиту, пўд котрôв похороненный священик.
  Дальше начала ся, мош пувісти, война за православну церкву, яка так и не была закрыта. З приходом Советського Сôюза службу у церкви вів отиць Володимир из Керецьок. Тоды наша церква, так ги  остальні,  перейшла пўд Московськый патріархат. Убы ї не закрыли, березницькі жоны дижурили кажду нўч. Уни не допущали сільськых кумуністўв-дипутатўв до храму, кутрі хотіли изробити из храма садик и склад на зерно. Коло городины кумуністы зробили кôші на струча, из цільôв зайняти цирькôв. Были великі протесты, жоны не давали стройити кôші, струча вымітовали на путь. Не рас доходило до того, ош на кров были побиті сільські дипутаты. Ися «война» была, ош до розпаду Сôюза.



  Но за исі часы розвиток церкви не стояв на місті. У 1970 рôці Иван Билий из Керецьок переробив иконостас, а майстер из Сускова Горнодь заняв ся різьбярськôв робôтôв. У 1981 рôці при священикови Геогрію Романови, художник из Приборжавського Иван Андрішко почав розмальововати стіны храму. Тоды, проти отця Геогрія быв выступив дипутат-атеїст, айбо наша чилядь, так ги усе застала за Свято-Вознесеньку цирькôв и нашого священника. 
 Отиць Геогрій служит и до ныні. На його службу и припадат розцвіт нашого храма. При ньому цирькôв заново помастили, зробили ся дрўбні добудовы и постоянно роблят ся нôві римонты. Недавно была вымурована дзвўнниця и нова городина.



(При написанні сього історичного очерка я спирав ся на архўвні документы и на розказы березницької старої чиляде, яка затямила уті часы. Хôчу подяковати усім тко, выділив час, убы міні щôсь розказати. Окремо дякуву честованôму Олександру Дудинськôму, котрый міні загнав ôсновнў часть матиріалўв.)

10.01.2018
М.Чикивдя

Оцініть матеріал!
(14 голосів)


Переглядів: 1030

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама