Четвер, 14 грудня 2017 20:07

Історія створення Підкарпатської Русі. Ч.6 (відео)

Історія створення Підкарпатської Русі. Ч.6 (відео)
Якщо комуністи Підкарпатської Русі в 1924 році з гаслами «Земля - ​​селянам», «Мир - народам», «Влада - Радам» на виборах до парламенту ЧСР отримали найбільшу кількість (100.242 з 254.743 можливих) голосів виборців, то на виборах в 1929 році за їхніх кандидатів проголосувало тільки 40.583 виборця. Це свідчило про політичний банкрутство Підкарпаторусинського крайкому КПЧ і стривожило не тільки Комінтерн, а й особисто Й.Сталіна.

 

За дезінформацію в справі українізації русинів і нібито їх боротьбу за приєднання до України, І. Мондок, який перебував в Харкові, за вказівкою Й. Сталіна 3 березня 1933 був заарештований і відправлений на Соловецькі острови. Потім, 25 листопада 1937 року, «трійка» винесла йому вирок - розстріл, який був приведений у виконання.

Наприкінці 1932 року Е. Клима повернувся до Праги, а Підкарпаторусинський крайком КПЧ очолив гуцул Олекса Борканюк, уродженець столиці «Гуцульської Народної Республіки в Ясіня». У період навчання в Харківському університеті Комінтерну (1926-1929 рр.) він, в червні 1927 року, став громадянином Радянського Союзу, після чого Організаційне бюро (президія) ЦК ВКП (б) України прийняло його членом комуністичної партії Радянського Союзу.

Картинки по запросу олекса борканюк

 

Олекса Борканюк 

Тільки 9 червня 1934 Радянський Союз і Чехословаччина встановили дипломатичні відносини, а в 1935 році уклали договір про дружбу і співробітництво, а також ряд інших угод. Так, начальник розвідки Генерального штабу чехословацької армії полковник Моравець в 1935 році підписав в Москві секретну угоду про співпрацю розвідувальних служб ЧСР і СРСР. В цьому ж році почався, в основному з боку Радянського Союзу, обмін делегаціями в галузі культури, науки, спорту та туризму, напханих агентами НКВД.

У квітні 1935 року відбувся VII з'їзд КПЧ. О. Борканюк, на той час секретар Підкарпаторусинського крайкому КПЧ, а також члени цього крайкому І. Локота, П. Варга і М. Кельман були обрані в ЦК КПЧ.

На VII конгресі Комінтерну, що відбувся 25 липня - 25 серпня 1935 року за участю О. Борканюка,  було прийнято рішення про те, що в тій країні, в якій обстановка дозволяє зробити соціалістичну революцію, Комінтерн революцію повинен зробити єдиним фронтом і взяти владу в свої руки. На думку секретаріату Комінтерну, подібна ситуація склалася в Чехословаччині, і її комуністам за допомогою Комінтерну слід готувати повстання і брати владу в свої руки. Спираючись при цьому на православну Церкву візантійського обряду, канонічно підпорядковувалася Сербській патріархату.

 

Економічна криза 1929-1933 років в Європі торкнувся Чехословаччини. В кінці 1933 року в Підкарпатської Русі припинили роботу 30 з 92 підприємств, і безробіття стала бичем майже для 100 тис. осіб.

Зниження зарплати призвело до падіння на ринку в два-три рази цін на сільськогосподарську продукцію, а це призводило до зубожіння селян. Уряд в 1932 році розвернув «продовольчу акцію» і 19 лютого відправив в Підкарпатську Русь перші 32 вагона кукурудзи. З кожним місяцем підтримка голодуючих верховинців зростала.

 

Однак помилкова стратегія уряду в галузі економічної політики тільки дражнила провінційних політиків і населення. Половинчасті рішення аграрних проблем, безробіття, затягування надання русинам автономії, недовіра до місцевих кадрів і політичним силам з боку Праги викликали невдоволення у русинів.

Голова Центральної Русинської Народної Ради Андрій Бродій, депутат парламенту ЧСР, з парламентської трибуни заявив, що «якщо сьогодні виникне ситуація, в якій русинам допомагатимуть китайці, то більше дев'яноста відсотків нашого народу будуть готові підкоритися Китаю».

 

Навіть проукраїнської орієнтації Перша Центральна Українська Народна Рада (ПЦУНР) на проведеному 8 травня 1934 року ювілейному з'їзді прийняла резолюцію з вимогою припинити українізацію русинів.

 

У той же час лідери русинів Пряшівської Русі на чолі І. Жидовським, греко-католицьким священиком і юристом за освітою, в 1935 році домоглися відновлення в 60-ти школах навчання русинською мовою. Вони організували і 17 серпня 1936 роки провели в Пряшеві нараду, на якому прийняли ряд конкретних рішень:

домагатися приєднання Пряшівського Русі до Підкарпатської Русі і надання Підкарпатській Русі статусу автономної республіки;

 ввести в Пряшівській гімназії з підготовки вчителів для русинських шкіл навчання русинською мовою та інші.

 В результаті - Пряшівська гімназія з 1 вересня 1936 перейшла на русинську мову навчання.

 

Президент Т. Масарик тривалий час важко хворів і 14 грудня 1935 року подав у відставку. Парламент 18 грудня 1935 обрав Президентом ЧСР Едмунда Бенеша, який обіймав до цього посаду глави уряду ЧСР. Прем'єр-міністром ЧСР став Мілан Годжа, який до цього обіймав посаду міністра землеробства. Проблеми словаків і русинів, які   не терпіли зволікань, змусила новий уряд ЧСР зайнятися їх рішенням.

Комітет парламенту ЧСР з питань Конституції і законодавства в кінці листопада 1935 року виступив  з ініціативою почати переговори з політичними і громадськими діячами словацької та русинської нації про надання словакам і русинам автономію.

М. Годжа провів переговори з представниками політичних партій Словацької та Підкарпаторусинської земель. Він переконався в тому, що політичні діячі Словацької землі категорично проти того, щоб новий кордон між Словацькою і Підкарпаторусинською землями була визначена за етнічними ознаками. Тому розпочаті М. Годжей переговори з цього питання так і не були завершені. Проте, політичні та громадські лідери Підкарпатської Русі сподівалися, що нове керівництво країни вирішить проблему русинської нації, і 28 листопада 1936 року підписали «Законопроект Центральної Русинської Народної Ради про Конституцію автономної Підкарпатської Русі».

Наведемо з нього деякі положення.

 

У 2-му параграфі цього законопроекту Конституції сказано, що офіційною назвою автономного утворення русинів є «Підкарпатська Русь». У 7-му параграфі зазначено: «1). Офіційною мовою Підкарпатської Русі є русинська мова». У 12-му параграфі сказано: «1). Законодавчим органом Підкарпатської Русі є Сейм», а в 18-му параграфі:  - «мовою нарад і діловодства Сейму є русинська мова». У 47-му параграфі записано: «2). Чиновники всіх державних і автономних установ і службовці інших інституцій, які діють на території Підкарпатської Русі, повинні призначатися із корінних жителів цієї територіі».

Цей законопроект Конституції автономної Підкарпатської Русі з республіканською формою правління підписали політичні та громадські діячі як русинського, так і українського крила, в наступному порядку: адвокат Йосип Камінський (автор проекту Конституції), адвокат Михайло Бращайко, Василь Щерецький, адвокат Юлій Бращайко, адвокат Іван Жидівський, Михайло Попович,  Степан Клочурак, отець Августин Волошин, Андрій Бродій, доктор (лікар) Микола Долинай, Петро Гаєвич, Михайло Демко, Михайло Василенко, Мирон Стрипський (заступник міського голови Ужгорода) і Юлій Фелдешій. У той час Ю. Фельдешій був сенатором, а І. Жидовський і А. Бродій - депутатами парламенту Чехословаччини. Сенатор Карлгокко, а також депутат О. Борканюк і І. Заєць, всі троє від комуністичної партії, відмовилися підписувати цей законопроект Конституції Підкарпатської Русі.

Сенатори і депутати Е. Бачинський, Ю. Фельдешій, А. Бродій, Ю. Ревай, І. П'єщак, П. Коссей вручили цей проект Конституції уряду ЧСР для вивчення і дострокового внесення в парламент як позачергового законопроекту.

 

Отже, русинська нація до 1935 року була політично структурованої, щоб передати їй в руки автономну республіку Підкарпатська Русь.

 

Однак залишалася під сумнівом можливість її економічного виживання.

Для утримання загальнодержавних структур ЧСР Чеська земля вносила в загальнореспубліканський бюджет 70%, Словацька земля - 24%, а Підкарпаторусинська земля - ​​тільки 6% грошових надходжень. У той же час з цього бюджету підкарпаторусинського земля отримувала у вигляді дотацій 10% загальнореспубліканського бюджету.

 Селяни на Закарпатті за часів чеського панування часто орали й так…

Як писав В. Пачовський в книжечці «Срібна Земля», закладені вчителями з Галичини зерна в душі русинських дітей дали українські сходи. Більше всіх цих «зерен» в душі русинських дітей заклав галичанин І. Пачовський, про що свідчать навіть назви його робіт: «Матеріали до історії мови південнокар-патськіх українців», «Нарис історії українських закарпатських говорів. Фонетика» та інші. Цими сходами вирішили скористатися як А. Гітлер, так і Й. Сталін, що дали вказівку розколоти об'єднані політичні і громадські організації Підкарпатської Русі. Приводом стало те, що в багатьох школах, перш за все Верховини (гірських регіонів), діти звикли до української мови навчання. У той же час батьки з низинних регіонів не хотіли переходу навчання з рідного русинського на чужий їм українську мову викладання. В результаті мовна війна, в яку було втягнуто доросле населення Підкарпаторусинської землі, зі шкіл вийшла на вулиці. Щоб припинити цю «війну», міністерство освіти ЧСР 1 вересня 1937 провело «шкільний» референдум. У цей день з учнями в школу прийшли їхні батьки і голосували - за якою з двох граматик вони хотіли б навчати своїх дітей - з русинської або української. У 313 школах більшість батьків проголосували за викладання їх дітям з русинської граматики Е. Сабова, а в 114 школах - за викладання з української граматики В. Панькевича. Тому міністерство освіти ЧСР 14 вересня 1937 року ухвалив рішення № 119.512-37 про перехід всіх русинських шкіл в Підкарпаторусинській землі на русинську мову навчання. Результат цього референдуму - 3:1 пояснюється тим, що русинських вчителів в Верховині все ще не вистачало. Тому батьки учнів Верховини голосували за навчання українською мовою. Боялися, що через голосування за русинську мову навчання їх школи залишаться взагалі без вчителів.

У той же час шкільний референдум показав зрілість русинської нації, розуміння, що кожна нація, поки вона володіє власною мовою, володіє своїм культурним суверенітетом. І як тільки вона позбавляється можливості застосовувати і культивувати свою мову, вона перестає розвиватися як нація.

 

 

Результат шкільного референдуму і прийняте на його підставі рішення міністерства освіти ЧСР про перехід всіх русинських шкіл Підкарпаторусинської землі на русинську мову навчання стали повним фіаско не тільки для політемігрантів з Галичини. Вони стали фіаско і для керівництва Підкарпаторусинського крайової організації КПЧ, якій за рішенням Комінтерну мав здійснювати українізацію русинів. Тому політичні лідери з числа емігрантів Галичани на кошти фашистської Німеччини, а комуністи - на кошти Москви, вирішили зробити перелом на користь (відповідно) Адольфа Гітлера та Йосипа Сталіна. З цією метою українофільський крило на чолі з Августином Волошиним спільно з комуністами на чолі з Олексом Борканюком 17 жовтня 1937 провело в Ужгороді великий мітинг під гаслом: «Українському дитині - українську книгу». На мітинг зібралося кілька тисяч осіб, так як учасникам мітингу оплачувалася дорога. Більшість з прибулих на мітинг були з Верховини, адже вони могли безкоштовно з'їздити в Ужгород. Мітинг відкрив А. Волошин. Виступав і О. Борканюк, до того ж вперше українською мовою, яку вивчив у Харкові. У своєму виступі він, зокрема, сказав: «...хочемо, щоб наших дітей в школах навчали материнським українською мовою». Коли натовп, який мітингував,  втомився стояти, йому було запропоновано проголосувати за рішення, щоб у всіх школах Підкарпатської Русі українська мова стала мовою викладання. Згодом це голосування натовпу комуністи і українофіли назвали «громадським референдумом», а на його підставі стали вимагати, щоб у всіх школах Підкарпатської Русі українська мова стала мовою викладання, що було абсурдом.

 Картинки по запросу затвердження автономії підкарпатської русі

Якщо для громадян Радянського Союзу прийняття в 1937 році на мітингах рішень про винесення «ворогам народу» смертних вироків було звичайною справою, то для демократичної Чехословаччини цей «суспільний референдум» став шоком. Виходило, що не батьки, а натовп сторонніх людей визначає, якою мовою діти, незалежно від національності батьків і їх бажання, повинні навчатися в школі. Ще більше дивує той факт, що галичани (на кошти Берліна) провокували в Підкарпатської Русі рух за приєднання до Радянської України, а у себе вдома (теж на кошти Берліна) проводили агітацію за приєднання України до Галичини. Це дратувало навіть Й. Сталіна. За його пропозицією Комінтерн в 1938 році затаврував Західноукраїнську комуністичну партію, як агентуру фашистської Німеччини і розпустив її. Тим часом національно-політична ситуація загострювалася не тільки в Словацькій землі, а й в Сілезії, населеній етнічними німцями. Тому уряд ЧСР 21 травня 1938 провів часткову мобілізацію, яка на деякий час заспокоїла навіть німців. Хоча Берлін підштовхував німців Чеських Судет на провокації.

 

Щоб вивчити ситуацію на місці і допомогти русинською лідерів об'єднатися, 12 травня 1938 року через США в Підкарпатську Русь приїхала делегація русинів-емігрантів в складі: голова «Карпато Союзу» Іван Поп, генеральний секретар цього Союзу Олександр Геровський (онук А.Добрянського) і греко -католицький священик Іван Янчишин. З їх участю Центральна Русинська Народна Рада (ЦРНР) прийняла і направила уряду ЧСР резолюцію, в якій вимагалося:

введення в уряді ЧСР посади Міністра у справах русинів;

надання Підкарпаторусинській землі статусу автономної республіки; проведення до 30 листопада виборів до парламенту автономної Підкарпатської Русі;

призначення в Підкарпаторусинській землі керівників пошти, поліції та судів з числа місцевих русинів та інші.

Делегати з США примирили лідерів ЦРНР і Першої Центральної Української Народної Ради української орієнтації, яка 29 травня прийняла резолюцію на підтримку згаданих вимог ЦРНР. У цій русинсько-української резолюції сказано: «Перша Р (У) ЦНР, як представниця підкарпатських русинів-українців (...) чітко проголошує, що неухильно стоїть на становищі єдності Підкарпатської Русі з Чехословацькою Республікою та недоторканності її кордонів».

У липні 1938 року А. Геровському вдалося об'єднати основні русинські партії в русинський блок, які змагалися між собою, до якого увійшли депутати і сенатори парламенту ЧСР від Підкарпатської Русі: Андрій Бродій, Ю. Фелдешій, І. П'єщак, Едмунд Бачинський, П. Коссей і П .Жидовський. Вони зустрілися з главою Уряду ЧСР М. Годжеєм, який пообіцяв провести вибори в парламент Підкарпатської Русі до кінця 1938 року. Після цього представники ЦРНР і ПЦУНР 21 вересня 1938 року підписали спільну Декларацію з вимогами до уряду ЧСР, викладеними у вищезгаданій резолюції ПЦУНР, яка теж була вручена М.Годжі, а також дипломатичним представництвам в Празі. При врученні цієї загальної Декларації, Е. Бачинський вручив М.Годжі і Меморандум від русинського блоку з вимогами включення Пряшівської Русі до складу майбутньої автономної республіки Підкарпатська Русь. Оскільки відповіді від М. Годжі на Декларацію і Меморандум не було, 28 вересня 1938 року сенатори Е. Бачинський і Ю. Фельдешій, в присутності губернатора Підкарпаторусинської землі К. Грабаря, повторили викладені в Декларації і Меморандумі вимоги Е. Бенешу, Президенту ЧСР.

 

В результаті, 22 листопада 1938 року, парламент Чехословаччини прийняв два конституційних закони-близнюки: «Про автономію Підкарпатської Русі» та «Про автономію Словаччини». Цим половинчастим рішенням Прага фактично відмовилася задовольнити як вимоги словаків про надання їм статусу повноправної республіки, так і вимоги русинів - включити Пряшівську Русь, населену етнічними русинами, до складу автономної республіки Підкарпатська Русь.

Автономія Підкарпатської Русі відбулася.

Далі буде

Сергій Годьмаш

Петро Годьмаш

Медіа

Оцініть матеріал!
(1 Голосували)


Переглядів: 589

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама